Родина Батюків, Черкаська область

— На сьогоднішній день у нас десятеро дітей: троє біологічних і семеро прийомних. Старші вже дорослі — загалом у нашій родині було чотирнадцятеро дітей, але четверо вже виросли, створюють власні сім’ї.

За словами Яни Батюк, думка про велику родину з’явилася у неї ще в дитинстві.

— Я завжди знала, що в мене буде багато дітей. Це навіть смішно звучить, але коли я була маленька, розкладала вдома багато ляльок і казала, що це всі мої діти. У школі писала в творі, що мрію усиновити 5 дітей і мати великий будинок та велику собаку.

Пані Яні було 21, коли вона разом з першим чоловіком взяли свою першу дитину.

— Я ніколи спеціально не шукала дітей. Я просто вірила: якщо дитина має бути в нашій родині — вона до нас прийде.

Родина Батюків родом із Донеччини. З рідної Макіївки, яку окупували, вони ще в 2014 виїхали до Білозерського. Однак у 2022 році на початку повномасштабного вторгнення змушені були евакуюватися знову.

— 10 березня оголосили примусову евакуацію. Ми буквально в останній момент збирали речі і виїжджали. Ми поїхали до Португалії, але там виявилося дуже складно. Люди не розуміли, що таке дитячий будинок сімейного типу. Було багато труднощів, і ми вирішили повернутися в Україну.

Повернувшись, родина, завдяки волонтерам, опинилася у Черкасах.

— Ми побачили повідомлення, що в закинутому дитячому садочку є кілька кімнат для переселенців. А нас нікуди не брали, бо нас багато, і мені народжувати.

Врешті родина Батюків отримала дзвінок, який змінив їхнє життя. Телефонували з Фундації Олени Зеленської.

— Кажуть, чули ви про проєкт Адреса дитинства? Ми обрали вашу родину, хочемо побудувати вам будинок. Почалося будівництво, ми раз в місяць їхали, фоткали, я хотіла собі на пам'ять відео, я його зробила. Просто земля, просто фундамент, просто стіни, ви зрозуміли? Ми їздили, підглядали.

У червні 2024 Батюки стали однією з перших великих прийомних родин, які отримали новий будинок, завдяки проєкту “Адреса дитинства”, який став їхнім домом.

— Ми вже тут прожили півроку, коли до мене це щастя прийшло, коли я його домом почала сприймати. Коли перший Новий рік тут був і ми почали прикрашати ялинку, готуватись.І ти тоді вже відчуваєш запах цього дому. Я не знаю, як вам це пояснити.

В цьому будинку у родини з'явилися нові традиції.

— Кожен вечір ми довгий стіл накриваємо і вечеряємо всі разом. Накривають на стіл діти. Готую, в основному, я. Я дуже люблю борщ. Із-за цього у нас через день борщ. Ми всі разом сидимо, діти сміються.

Нові можливості.

— Ми літом постійно сосиски на подвір'ї смажимо, огородик цим літом садили, там посадили фруктові дерева. Для нас це щастя. Ми виходимо літом, зірвали огірок, помідор, кавуни у нас росли в минулому році. Це велике щастя.

У вихователів, Яни та Віктора, майже немає вільного часу чи часу на себе. Діти потребують постійної уваги та турботи. Садочок, школа, а ще - різноманітні гуртки для кожної дитини.

— Я не уявляю іншого життя. Мені здається, якби їх було менше, я б померла від скуки. Нам потрібна ця суета. Ми обрали таке життя. Для мене це щастя, кайф. Мені потрібно оце все.

Загалом, Фундація Олени Зеленської побудувала 19 будинків для великих прийомних родин. І вся наша команда сподівається, що ці родини будуть щасливі в своїх домівках. І це будуть не лише стіни, а місце, де безпечно, затишно і є все для щасливого зростання.